Платон вважав, що мета душі полягає в тому, щоб уникнути тягаря тіла і досягти царства форм. Аристотель, однак, вважав протилежне. Його погляд був дуже моністичним. Він бачив тіло і душу нерозривними; душа формувала тіло.

Платон зосереджувався на розумі, а Арістотель — на почуттях, досвіді та доказах. Коротше кажучи, ключовим моментом їхньої дискусії було джерело знання — чи походить воно з абстрактних міркувань чи чуттєвого досвіду та спостереження реального світу. Платон сказав міркування, а Аристотель сказав спостереження.

Аристотель, на відміну від Платона, вірив у виховання, заявляючи це людський розум був порожнім при народженні, і що освіта індивіда та піддавання його досвіду визначить формування розуму та створить запас знань.

Психологія Арістотеля – те, що він називає “дослідження душі” (hE tEs psuchEs historia) – займає чільне місце як у його власній філософії, так і в західній філософській традиції в цілому. У його власній системі психологія є вершиною метафізики та природознавства.

Поки Платон вважає, що більш абстрактні форми є найбільш реальними, Арістотель вважає, що більш конкретні речі є найбільш реальними.. Наприклад, особини більш реальні, ніж види. Аристотель дає чотири визначення субстанції.

У чому розійшлися Арістотель і Платон? Платон і Аристотель розійшлися в думках щодо чи може існувати приватна власність і сім'ї в справедливому місті. Це пояснюється тим, що Платон припускає, що справедливе місто було б настільки гармонійним, що будь-який інститут, який міг би розділяти громадян, був би скасований.