Чим досконаліший митець, тим цілкіше розділені в ньому людина, яка страждає, і людина, яка творить; тим краще розум перетравить і перетворить пристрасті, які є його матеріалом. Емоції [традиційного поета] можуть бути простими, або грубими, або плоскими.

Тільки ті, хто ризикує зайти занадто далеко, можуть дізнатися, як далеко можна зайти.

Для Еліота термін «традиція» пройнятий особливим і складним характером. Він представляє «одночасний порядок», під яким Еліот має на увазі історичну позачасовість – злиття минулого й сьогодення – і, водночас, відчуття теперішньої тимчасовості.

Еліот ставить під сумнів поширене уявлення про те, що велич та індивідуальність поета полягає в тому, що вони відрізняються від своїх попередників; він стверджує, що "найбільш індивідуальними частинами його (поета) творчості можуть бути ті, в яких мертві поети, його предки, найяскравіше стверджують своє безсмертя». Еліот стверджує, що це «…

Еліот стверджує, що поети не повинні зосереджуватися на особистих емоціях, а діяти як медіуми, синтезуючи традиції та знання для створення нового мистецтва. Ця «об’єктивна теорія» припускає, що справжня поезія є безособовою, втечею від особистості поета.

Т.С. Еліот справила сильний вплив на англо-американську культуру з 1920-х до кінця століття. Його експерименти з дикцією, стилем і віршуванням оживили англійську поезію, а в серії критичних есеїв він зруйнував старі ортодоксальні погляди та побудував нові.