Канонічне право є кодекс церковних законів, що керують католицькою церквою. У Латинській або Західній Церкві керівним кодексом є Кодекс канонічного права 1983 року, перегляд Кодексу канонічного права 1917 року. Окремий, але паралельний Кодекс Канонів Східних Церков, виданий у 1990 році, керує Східними Католицькими Церквами.

канонічне право. іменник. : сукупність релігійних законів, що регулюють поведінку членів певної віри. зокрема : кодифіковане церковне право Римо-Католицької Церкви.

Канонічне право вирішує всі питання, що й будь-яка правова система, наприклад, права, питання власності, процедури, адміністрація, персонал, злочини та судові процеси. Він також виконує деякі речі, які цивільне законодавство не може, наприклад, закони щодо таїнств, священних місць і вчень вчителів.

Канонічне право — це закон, виданий Папою та єпископами Католицької Церкви. Цивільне право, з іншого боку, – це закон, виданий урядом держави чи країни. Чинний Кодекс канонічного права був виданий Папою Іваном Павлом ІІ у 1983 році.

Канонічне право посилається на звід церковного права, який розвинувся в християнстві, зокрема в римо-католицизмі, регулюючи внутрішню ієрархію та управління церквою.

Канон Католицької Церкви був підтверджений Римським собором (382 р. н. е.), Синодом у Гіппоні (393 р. н. е.), двома соборами в Карфагені (397 і 419 р. н. е.), Флорентійським собором (1431–1449 р. н. е.) і, нарешті, як символ віри, Тридентським собором (1545–1563 рр. н. е.).